Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
(Ліна Костенко)
«Поезія – це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими й тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія – головний засіб самоствердження й дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку. Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу – це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості».
21 березня відзначають Всесвітній день поезії. Найдавніші вірші, за твердженням істориків, були написані ще в 23 столітті до нашої ери. Вони були створені принцесою Ен-Хеду-ана (En-hedu-ana), і ця знахідка підтверджена
артефактами. Принцеса є найбільш раннім автором, ім’я якого знають, а також першою поетесою. Вона була дочкою засновника Аккадського царства – царя Саргона, і знаменита своїми шумерськими гімнами. Відомо, що перші словники рим з’явилися ще в Середньовіччі. Цікаво, що, наприклад, весь Коран побудований на римах. А перший, хто порівняв щоки юної дівчини з трояндою, був поетом, як одного разу висловився Сальвадор Далі.
У 1999 році на 30-ій сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався в Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.
«Поезія, – говориться в рішенні ЮНЕСКО, – може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова».
Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню в засобах масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям. Не оминули цю подію й іноземні студенти ВНТУ, які цікавляться поезією як рідної країни, так і України, мову якої вони наразі опановують. Студенти 1
курсу Ян Ке (ФІРЕН), Делал Баккалі (ФІРЕН), Яккен Адааві (ФІТКІ), студент- магістр Карлос Луна (ФМ) та доцент кафедри мовознавства Зозуля Ірина Євгеніївна взяли участь у вечорі – «Поезія – то серця мова», який був організований відділом документів іноземними мовами Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К. А. Тімірязєва.
Свято пройшло яскраво і, водночас, затишно. Поезія лунала українською, англійською, польською, французькою, арабською та китайською мовами. Родзинкою стали виступи вінницьких поетес Ганни Кіссе та Алли Вітвіцької, які поділилися з присутніми своїми новими творами. Усі гості заходу, а також його учасники із захопленням прослухали вірші про кохання, дружбу, віру в краще майбутнє, героїчне минуле Польщі та України. Торкнули серця всіх присутніх виступи вінницьких школярів, які декламували поезії українською, польською та англійською мовами. Наскільки вони були чуйними, проникливими, «сильними»… Цілковитим відкриттям для наших іноземних студентів стала польська мова. Вони із захопленням вслуховувалися в рядки поезій та усвідомлювали, що вони розуміють загальний зміст творів. Адже українська та польська мови схожі між собою і фонетично, і граматично, і частково лексично. Іноземні студенти нашого університету справили незабутнє враження на присутніх. Усі учасники вечора відзначили, що вперше чули декламування віршів деякими іноземними мовами. Так, студент з Ємену зачарував усіх своїм виконанням «Заповіту» арабською мовою, а студент з Еквадору зірвав овації та аплодисменти після прочитання вірша Максима Рильського про Тараса Григоровича Шевченка «Кобзарем його ми звемо…». Студентка з Китаю настільки емоційно та натхненно розповіла вірш про кохання та ще й під музичний супровід, що слухачі були вражені її майстерністю та тонким відчуттям поетичного слова. Студентка з Марокко своїм виступом дала зрозуміти, що, навіть не розуміючи слів, можна відчути силу поезії та заслухатися чарівною французькою вимовою. Кажуть, колись один із письменників вибудував своєрідну шкалу людських радостей. У цьому переліку були багатство, любов, слава, влада … . Ікожна з цих радостей не могла наситити повністю людське життя, і тільки на вершині цієї шкали сіяла величним світлом вища радість, котра може завоювати людину повністю, – це радість творчості.
Отож поезія – це не «найкращі слова в найкращому порядку», це вища форма існування мови. Завдання поезії – розтривожити душу, примусити людину відгукнутися. Це нематеріальний, але цілком відчутний дотик.
Проведений вечір дав змогу всім нам переконатися, що поезія може віднайти сховані в кожному з нас глибини.
Поезія – як відбиток душі,
В якій ростуть лілеї, спориші,
Краплина крові, вкраплена у рими,
Що дух гортає і робить незборимим
Того, хто суть її пізнав (Н. Крісман)