Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково: щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко – велика і невмируща слава українського народу. У його постаті українська нація ніби об'єднала найкращі сили й обрала співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, рідну Україну.
13 березня колектив кафедри мовознавства разом з українськими та іноземними студентами вшанували пам'ять Т. Г. Шевченка – генія українського народу, провівши Шевченківські читання. З теплими привітаннями до присутніх звернулася завідувач кафедри мовознавства Азарова Лариса Євстахіївна. Вона наголосила на актуальності творчості Кобзаря в цей нелегкий для нашої держави час, адже поезія Шевченка – це не лише те, що читають, а й те, де черпають сили, віру і надію.
«Шевченко – це код нації, у його «Кобзарі» закодовані самі генетичні основи нашої духовності, невичерпний її потенціал» – ці слова прозвучали під час літературної композиції «Тарас Шевченко – мовами народів світу». Саме із декламації Тарасового «Заповіту» розпочалося свято. Безсмертний твір прозвучав українською, іспанською, арабською та китайською мовами у виконанні іноземних студентів підготовчого відділення та основного етапу навчання – Хосуе Пінсона, Карли Мартінез, Аль-Самеаі Якена та Ян Ке.
На Шевченкових творах виросло вже декілька поколінь видатних українських поетів, повістярів і драматургів. І кожен з них, починаючи з Івана Франка й Лесі Українки аж до Василя Симоненка, Володимира Сосюри й палкого Василя Стуса, Ліни Костенко, Дмитра Павличка – висловлює свою вдячність Шевченкові за те, що він своїм вогненним словом спонукав вдосконалювати рідну мову й підвищувати мистецький та ідейний рівень їхніх творів. Студенти 1 курсу із радістю прочитали вірші, що були написані іншими поетами для вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Це і Максима Рильського «Шевченко» (студент 4 курсу Карлос Луна), і Ліни Костенки «Страшні слова» (студентка 1 курсу Катерина Поліщук) та «Кобзарю» (студент 1 курсу Боднаренко Богдан), і Марії Пригари «Шевченко» (студентка 1 курсу Токаренко Вікторія).
Глядачі мали можливість почути й авторську поезію «Про Шевченка», яка була проникливо продекламована студенткою 1 курсу Іриною Майданевич.
Шевченко і його творчість мають виняткове значення в житті нашого народу. Образ поета, його титанічна творча й громадська діяльність запалювали покоління борців проти поневолення, його політична й духовна спадщина стала для нас неоціненним національним багатством. Його поезія надихає все нові й нові покоління українців. Чудові зразки громадянської лірики поета прозвучали у виконанні студентів 1 курсу Миколи Нечипорука («І мертвим, і живим») та Євгенія Підопригори (уривок з поеми «Гайдамаки»).
Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє життя служінню рідній Україні та боротьбі з її пригноблювачами. Він постає для усіх насамперед поетом-борцем. За блискучим зображенням героїчного минулого та страждань поневоленого безправного народу часом можна не помітити «іншого Шевченка» – тонкого лірика, якому не чуже усе людське, у тому числі й кохання. Тарас Шевченко мав свій ідеал жінки, він кохав і був коханий. І хай інтимна лірика за обсягами поступається творам, присвяченим іншій тематиці, все-таки його балади, вірші та поеми про кохання являють собою чудові зразки ліричної поезії. Суто художньо інтимна лірика Шевченка нагадує за змістом і формою українську народну пісню. Студентка 1 курсу Кучеренко Ольга із дивовижною ніжністю прочитала уривок із балади «Тополя». Майстерно передала настрої та почуття Тараса Шевченка у вірші «Сонце заходить, зорі чорніють...» студентка 1 курсу Аліна Чан. Велике, добре серце поета страждало від розлуки з милим краєм, з рідними людьми. Він сумував за Україною, за її вишневими садками. Шевченко «серцем лине в темний садочок на Україну». І «ніби серце одпочиває» від цих спогадів. Вечірня зоря навіює поету печаль.
Поезія «Не завидуй багатому» у виконанні студентки 1 курсу Юлії Панфілової зачарувала усіх присутніх протиставленням цінностей уявних і справжніх, схемою людського щастя за Біблією, філософськими роздумами, як у Сковороди, оригінальністю мови. Поет заставляє вдумуватись в авторські епітети «тяжка слава», «тяжкі сльози», метонімічні вислови «любо та тихо», перифразу – «рай», доречно і щиро підсумовує свій ліричний монолог настановою: «Дивись кругом себе».
Автобіографічний вірш Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало» у виконанні студентки 1 курсу Матюшко Валерії був пронизаний теплотою та емоційністю. Валерія передала слухачам найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання.
Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. Його поезії ніжні, ліричні, дуже близькі до усної народної творчості. Краса української природи, нев'януча, невмируща, завжди була з поетом і тоді, коли він був далеко від батьківщини. Саме пейзажна лірика у творчості Тараса Шевченка зацікавила іноземну студентку підготовчого відділення Севілано Алісон Бріану, яка чуттєво зачитала поезію «Зоре моя вечірняя». Зорю вечірнюю благає поет розказати про могутній Дніпро, у якого «веселочка воду позичає», вербу, що, нахилившись над водою, купає в ній свої розкішні віти, на яких гойдаються русалки, як при долині вночі розцвітає сон-трава, і рідне село... Як-то воно там?
У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови. На завершення концерту прозвучала композиція «Думи мої, думи» Кобзаря на музику Миколи Лисенка у виконанні студента 3 курсу Олександра Макарука під акомпанемент студента підготовчого відділення Мартінеза Мігеля.
З великою вдячністю та задоволенням свято було сприйняте вщент переповненою залою.